Хороший сьогодні деньок видався.
Перший раз більш ніж за місяць в Непалі я попав в справжню зиму. Холодне морозне повітря, присипаний снігом хвойний ліс, і сонце. Погода просто відмінна, таке враження, що я в зимовий похід Карпатами попав. Правда там хороша погода не так часто буває.
По плану перехід сьогодні мав бути невеликий, тож я не спішив. Вийшов з геста мабуть останнім, десь 9:30. Ще так пізно не стартував. По дорозі обігнав по черзі всі групи, всіх японців і хто там ще з ними був.
Доказалась Дхаулагірі.
Як виявилось в японців тиждень “різдвяних” канікул. Собсно паски вони не святять, Різдво не святкують, то щоб не сидіти дома, катають по світу. 7-10 днів, сильно не розженешся, але в короткий трек сходити можна.
За яких 3 години дойшов до пункту призначення, села Тадепані. Звичайне собі туристичне село, пару гестів і все. Покрутився по сторонах, пообідав і пішов далі.
Благо дорога була не складна, спуск. За яких пів години з зими перейшов якщо не в літо, то в весну точно.
Село до якого я йшов називалося Гандрук. По великому рахунку основна і кінцева точка треку. Тут живуть гурунги, ще один етнос Непалу.
Які ви знаєте етнічні групи непальців? Ну шерпи, бо відомі альпіністи, гуркхи, бо служать в британській армії. А от тепер ще й гурунги. Чим вони всесвітньо відомі, для мене залишилось загадкою, але люди хороші.
Село їхнє – Гандрук, теж варте уваги, як мінімум того, що не туристичне. Є там з десяток лоджів, але на фоні з сотні мабуть справжніх хат вони губляться і погоди не роблять. Про такі села як Гандрук говорять: “там зупинився час” і все таке. І справді, якщо забрати дроти електропередач, то не можливо буде точно встановити яке зараз століття.
Тут я вперше побачив як працювали за ткацьким станком. По справжньому, для себе, не сувеніри для туристів.
Заселився в лоджі з гарним видом на хребет Анапурни. Крім мене з гостей був тільки один китаєць. Грішним ділом подумав, що то японець.
Поки чекав на кухні свій далбат (їжа така), господарі на подвір”ї грілись біля багаття, курили кальян, пили місцевий ром розбавлений чимось.
Потім і я до них приєднався. Говорили про те – про се. Знаєте, як воно буває часом в Карпатах, повечеряв, сидиш коло догораючого вогнища, на зорі дивишся, ведеш неспішні розмови. Те саме в принципі, тільки за кілька тисяч кілометрів.
Ніколи б не подумав, що сидітиму біля вогню з неальцями, говоритиму “за жизнь”.
Рука все тягнулася до камери, сфотографувати то все. Але є моменти, які на фото передати не можливо.
То був вечір з 24 на 25 грудня, католицьке Різдво, і моя остання ніч на треку.
Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: https://gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/