Непальський щоденник 2016.

 

Завершилась ще одна епічна мандрівка в Непал, друга але сподіваюсь не остання. Залишилось багато емоцій і враженнь, якими хочу поділитися. Все ж думаю, що публікувати по одному посту за кожен день подорожі таки занадто. Тому вирішив зібрати в одному пості всі найяскравіші моменти, по принципу 1 день – 1-2 фотографії, і трохи тексту.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10004

День 1, Шарджа. Як вижити в аеропорту, якщо у тебе довга пересадка? Ось вам рецепт: купуєш в макдаці найбільшу колу, випиваєш третину, потім купуєш в дьютіфрі пів літри найдешевшого віскаря. Вловлюєте звязок? Можна розбадяжити і спокійно пити в залі очікування (нагадаю, що алкоголь в ісламських країнах – харам). Головне правильно витримати пропорції. Пів літри віскаря на 3 стакана великої коли.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10010

День 2, Катманду. Поміняли гроші, приблизно $3.2к на всіх. Отримали цілу сумку рупій самими крупними купюрами. Думаю на картинці річна зарплата 2-3х непальців. Статистика каже, що середня зп тут $170 на місяць, але це мабуть по відносно багатій столиці, по країні думаю менше.

Виявляється в обмінниках тут можна торгуватись. Чим більшу суму міняєш, тим вигідніший курс можна отримати. Ми “наварили” близько $40.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10028

День 3, Переїзд Катманду – Бесісахар – Сянге. На автовокзалі КТМ прекрасно все. Автобуси, які клепають в буквальному сенсі десь за 200м через дорогу, мужики що гріються біля вогнища зі сміття, баби з чаєм, треш, угар та інші радісні атрибути Справжньої Азії.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10088

День 4, Сянге – Дарапані. На початку треку практично весь час йдеш і ковтаєш пилюку від джипів, що їдуть в сторону Манангу. А пилюки там ду-у-уже багато, повірте. Перехід на протилежний бік ущелини, де стежка пішохідна, сприймається як полегшення.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10083

Починаються краєвиди. Розлив річки в районі селища Тал.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10113

День 5, Дарапані – Кото. Перші 8-ми тисячники. Вид на масив Манаслу з села Тіманг.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10121

… та орав мужик карй дороги.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10153

День 6, Кото – Мета. Початок треку в долину Наар Фу. Щоб дойти до віддалених тибетських сіл довлось пройти під частково замерзлим водопадом.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10161

с. Мета. Вертоліт забирає трекера, що пошкодив ногу.

Зустріли групу італійців, що йшли з Верхнього Мустангу в Наар. Довгий автономний перехід через перевали 5800-6000. В їхній групі було 15 портерів зі спорядженням харчами, пальним для примусів ітд.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10197

День 7. Мета – Фу. Йшли вузькою стежиною, видовбаную в скелі над ущелиною. Треба було добре слідкувати, щоб не влетіти лобом в “потолок тунелю”. Трошки оступився, або камінь посунувся, і маєш 50-100 метрів польоту до дна ущелини. Благо, дорогу щороку укріпляють після сезону дощів.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10184

Дорогою в Фу відкривались краєвиди на масив Аннапурни.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10254

День 8. Фу 4080. Тибетське село Фу – головний чекпоінт подорожі. По суті саме заради відвідин сіл Наар і Фу ми і поїхали в Непал.

Чесно кажучи, від Фу я очікував дещо більшого. Але як співають класики унраїнського панк року: “ціль ніщо, лиш головне до неї шлях”.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10271

День 9. Фу – Наар. Монастир біля села Наар.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10274

Розпорядок дня молодих монахів.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10341

День 10. Наар – перевал Канг-Ла – Нгавал. Підйом на перевал Канг-Ла зі сторони Фу.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10342

Перевал Канг-Ла (5320). До 5 йшлося ще +/- нормально, на 5+ довелось робити зупинки щоб віддихатись мало не кожні 20 метрів. Підйом дався надзвичайно важко. Все, що міг робити на перевалі, сидіти і тримати прапор, або горнятко з чаєм.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10367

День 11. Нгавал – Мананг. В долині Наар – Фу, рослинність практично закінчується після с. Мета. А тут, на основному треку, після того як пару днів не бачив жодного листочка, кількість зелені просто вражає.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10409

День 12. Мананг. Всі залишаються на днівку в Манангу, щоб акліматизуватись. Нашою ж головною метю було відмитись і випрати речі. Яке ж це задоволення, змити з себе шар гімалайської пилюки, та одягнути чисті речі!

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10467

День 13. Мананг – Тілічо Бейс Кемп. Ущелина по якій йдеш від Манангу до озера Тілі Чо – гигантська аеродинамічна труба. Після обіду тут постійно здіймається вітер, який зносить тонни пилюки з гімалайських верхів на долину. На фото не хмарки, а пилюка!

Вітер того дня був на стільки сильний, що зірвав з рюкзака рейнкавер, і поніс його вверх по схилу. Щож, будемо вважати, що це жертва гімалайським богам.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10500

День 14. Озеро Тілі Чо. Знаменита сипуха дорогою до озера. Після кількох доволі складних спусків з обривів та крутих вкритих льодом гірських схилів, я майже панічно боюсь ходити по не стабільному грунту під нахилом. Така прогулянка як правило вартує мені великої кількості моральних зусилль.  Тим не менше дана сипуха виявилась зовсім не страшною, навпаки, я би навіть сказав цікавою. Грунт добре втрамбований.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10552

Озеро Тілі Чо (4990). Місце в якому хочеться залишитись на деякий час, просто посидіти, “помедитувати”, випити чаю ітд, але вітер і холод вигнали нас звітам досить швидко.

nepal_16_annapurna_naar_phu_kathmandu-10586

День 15. Тілічо Бейс Кемп – Ледар. Вид на долину Манангу.

День 16. Ледар – Хайкемп. В Хайкемпі всього один готель – монополіст. Єдине місце, де нам не хотіли робити жодних знижок на поселення. Трешовіше місце ночівлі було тільки в Фу, і то не факт.

День 17 Хайкемп – Торонг Ла – Муктінатх. Висота гребе кожного по різному, набір спецеіектів доволі широкий: нудота, головний біль, слабкість, галюцинації, навіть нічні кошмари. Я в свою чергу фізично почувався абсолютно нормально, але зловив особливий, я б навіть сказав патріотичний приход.

Приход навіяний подіями осені 2014 року, коли на перевалі Торонг Ла загинуло 43 людини. Змучена кисневим голодуванням уява малювала мене в образі командира загону спецназу української армії, який не понятно яким чином опиняється тут під час непогоди восени 2014-го року, і організовує рятувальну операцію. Йдеш собі по тихеньку на перевал, а в голові вертольоти, команда медиків, мобільний госпіталь, десятки врятованих життів, і зустріч радісного натовпу в аеропорту Катманду, і пам”ятний знак на честь українських військових на перевалі…

Раніше на висоті мене так не забирало. Гашиш і алкоголь до того моменту мали б вже відпустити…

День 17. Муктінатх. Василь – один з учасників “експедиції” мав їхати до дому. Ми вирішили влаштувати farewell party.  Хотіллося чогось особливого, пиво чи ром Кукрі – занадто банально дя такої оказії. Взяли місцевого яблучного бренді.

Рахуй, ви не були в Мустангу, якщо не куштували місцевого бренді. В цьому диявольському пойлі прекрасно все, навіть пляшка. Знайома зелена пляшка з написом “tuborg beer” говорила, що для того щоб донести сей напиток до нас, місцеві самогонщики винороби, збирали компоненти з усіх куточків світу. Поліграфія етикетки приблизно така ж, як на пачках цигарок “Прима без фільтра” чи “Біломор Канал”.  Кришечка теж з тих кращих, як на пляшках з мінералкою в 90-х.

Смак забути просто не можливо. Спочатку воно п”ється як яблучна самогонка, потім наступає стійкий вугільний післясмак, таке враження що вкусив кусок торфу. Чимось нагадує односолодове віскі Laphroaig.

Словом ми його ледве подужали на 5 чоловік.

День 18 Муктінатх – Джомсом. Забігайлівка “для місцевих”. Справжня в прямому й переносному сенсі домашня кухня. Нас завели в кращий зал, де за двома столами їли відвідувачі, а за третім дівчинка бавилась іграшками і дивилась мультики. На стінах висіли сімейні фотографії та інші атрибути домашнього затишку. Підозрюю, що вечеом цей “віп зал” кафешки перетворюється на кімнату в якій живуть господарі, судячи з подушок і ковдр за телевізором.

День 19. Джомсом – Татопані. Епізод який мав місце в Татопані не характеризує нас з кращої сторони, все ж вважаю за потрібне ним поділитися.

Не далеко за Джомсомом зловили автобус і виїхали в напрямку Покхари, метою на цей день були гарячі джерела в Татопані. Нам було відомо, що дорога до Покхари вартує в околі 1600-1700 рупій за 160 км. В Татопані кондуктор попросив по 1200 рупій за 60 км, виникла думка, що це якийсь черговий туристичний розвод, і ми вперлися рогом, мол нате вам по 600 і відчепіться.

Зав”язалась суперечка, автобус зупинився, всім пасажирам довелось чекати поки вирішаться наші питання. Поступово навколо зібрався мінімальний натовп, кондуктор, пасажири, місцева поліція. Оточуючі, хто як міг, на скільки кому дозволяв рівень англійської, пояснювали, що це реальна ціна проїзду. Ми ж як могли впиралися, аргументуючи, що не може 40% дороги вартувати 75% грошей. Кілька раз ми демонстративно брали свої пакунки і йшли, але нас завертали. Котрась з пасажирок європейців накричала на нас, мол ми позоримо себе і їх.

Врешті ми здалися, і заплатили гроші які з нас вимагали.

Як потім вияснилося, ціна виявилась реальною і більше того справедливою, оскільки перша частина шляху проходить по розбитій в хлам гірській дорозі, а інша по нормальному асфальтованому шоссе.

Дні 20-22 Покхара. Нарешті довгоочікувана можливість отримати все, в чому так довго собі відмовляли протягом треку. Перший день ми тільки те й робили, що їли пили і мились.

Придумав собі занятя, відсилати листівки. Понад 20 штук полетіло їх до України і не тільки. Відправив усім, хто скинув свою поштову адресу. Ідея виявилась цікавою, буду практикувати в майбутніх подорожах.

Дні 23-27 Катманду. Ви не були в Катманду, якщо не попили молочного чаю в правильних вуличних чайовнях. Ми з Сергієм обійшли їх з дорбрий десяток.

Як відрізнити правильну чайовню від не правильної: чайовня виникає в самому несподіваному і на перший погляд не зручному місці, прямо на землі збоку поїжджої частини, там де найбільші затори і трафік, плюс обов”зково має бути баба з черпаком.

Рейтинг чайовні автоматом піднімається в 2 рази, якщо поки ви п”єте чай повз вас проходить корова, і ще в 2 рази, якщо біля вас майстерня по ремонту мотоциклів Баджадж.

Є такі країни, після 2-х тижні в яких, я можу сказати, що бачив приблизно все, і повернутись є сенс хіба років через 20, щоб подивитись як все змінилось. Нажаль, чи на щастя з Непалом так не виходить. В кінці кожної поїздки думаєш, де ти ще не був, чого не бачив, і куди хочеш податися наступного разу.