Трансфагараш та сходження на на Молдов”яну. Румунія

Трансфагараш Молдовяну

Після того як в 1968 році гусениці радянських танків роздавили Пражську Весну, Віктор Федорович Чаушеску чомусь вирішив що наступного разу Big Brother прийде наводити демократію до нього. Чаушеску не на жарт перелякався і в серйоз зайнявся посиленням обороноздатності Румунії. Одним з його військових проектів стала дорога що з”єднує дві області країни Трансільванію і Валахію, проходячи через найвищий румунських хребет Фагараш. Згодом Чаушеску розстріляли біля стіни солдатської вбиральні, а от дорога залишилась до цього часу, ми її знаємо під назвою Трансфагараш

Трансфагараш Молдовяну

Разом зі ще кількома замками дорога входить в топ туристичних об”єктів Румунії.

Трансфагараш Молдовяну

Відкритий Трансфагараш всього кілька місяців на рік. Зимою є не безпека сходження лавин каменепадів ітд.

Трансфагараш Молдовяну

Конструкції для вловлювання каміння. Можете уявити, які тут валуни прилітають.

Трансфагараш Молдовяну

Трансфагараш Молдовяну

Трансфагараш Молдовяну

На півдні трансфагарашське шосе закінчується озером Vidraru, яке в свою чергу закінчується дамбою. Любили комуністи будувати гідроелектростанції.

Трансфагараш Молдовяну

Над греблею з протилежного до знимки боку стоїть скульптура мужика з блискавкою. Називається Прометей, підозрюю привсячена румунським електрикам.

У цій мандрівці ми вирішили поєднати приємне з ще більш приємним, і крім поїздки на Трансфагараш, вийти на найвищу вершину Румунії – Молдовяну (Vârful Moldoveanu, 2544).

Трансфагараш Молдовяну

Від шосе до вершини карта малювала маршрут 12 км з перепадом висоти 600 м. Ми оцінили його по складності як “похід на Парашку”.

Місцем ночівлі обрали озеро Capra за кілометр від траси. Планували заночувати біля озера, без наметів збігати на вершину, і наступного дня спуститися до авто, яке залишили біля траси.

Трансфагараш Молдовяну

Вершина Lezerul Caprei (2418) і монумент загиблим альпіністам біля озера Capra. Наступного дня ми зрозуміємо, чого вздовж маршруту так багато пам”ятних табличок.

Хребет Фагараш на порядок небезпечніший за рідні Карпати. На Молдовяну ми планували ще зимою 2017-го року. Але плани довелось змінити, за день до виходу там загинуло двоє альпіністів.

Трансфагараш Молдовяну

Вид на Трансфагараш з нашого маршруту.

Трансфагараш Молдовяну

Траверсна стежка під скелястим хребтом. Ми ще не знали, що назад доведеться повертатись в темноті.

Трансфагараш Молдовяну

Точка на перевалі називається Fereastra Zmeilor. Що це означає без поняття.

Трансфагараш Молдовяну

Ще одна точка звідки можна починати сходження. Як видно, машиною можна заїхати досить далеко.

Трансфагараш Молдовяну

Трансфагараш Молдовяну

Трансфагараш Молдовяну

В кількох місцях довелось спускатись/підніматись по ланцюгах.

Трансфагараш Молдовяну

Ланців на маршруті буквально декілька. На порядок менше ніж при підйомі на Риси. Спочатку це було весело, ми ще не знали, що доргою назад доведеться дертись по ланцюгах в темноті.

Трансфагараш Молдовяну

Vf. Vanatoarea lui Buteanu (2507).

Трансфагараш Молдовяну

Основний хребет Фагараш тягнеться з заходу на схід. З півночі та півдня до нього примикають маленькі бічні хребти – відгалуження. Між цими перпендикулярними хребтами багато красивих долин.

Трансфагараш Молдовяну

Озеро Podul Giurgiului та вершина Podragu (2462).

Трансфагараш Молдовяну

Одинокий турист дивиться з вершини Mircii (2470) на озеро Podul Giurgiului, і думає “#@%!!! знов спуск, та скільки можна!?”

Всупереч нашим очікуванням дорога на Молдовяну виявилась не такою простою. Ми надіялись на карпатський варіант: один підйом на хребет, і більш менш спокійна і швидка дорога до вершини. Реальність виявилась більш драматичною. Маршрут від Трансфагарашу до Молдовяну це кілька стрімних підйомів та спусків з вертикальними перепадаит по 300-400 метрів. Десь після третьої ітерації розумієш, що “похід на Парашку”, якого очікував спочатку, відміняється.

Трансфагараш Молдовяну

Озеро Podul Giurgiului. Видно руїни притулку. Притулок тут будували по серйозному, з і стальних труб та листового металу. але чогось він таки не витримав, не то суворих природних умов, не то нещадної експлуатації.

Трансфагараш Молдовяну

Озеро Podragu і притулок біля нього. Маршрут на Молдовяну з села Вікторія веде через це озеро. Ми розглядали цей варіант як один з ймовірних, але потім передумали. Може воно й на краще, з села до вершини 17 км.

Трансфагараш Молдовяну

Mircii (2470).

Трансфагараш Молдовяну

Ще одна долина між перпендикулярними хребтами.

Трансфагараш Молдовяну

Трансфагараш Молдовяну

Нарешті показалась Молдовяну (Moldoveanu 2544), на фото цеправий відріг. Лівий носить назву Viștea Mare (2527). Відстань між ними десь 350-400 метрів, можна оцінити вертикальний перепад схилу.

Трансфагараш Молдовяну

Viștea Mare (2527).

Трансфагараш Молдовяну

Вид з Viștea Mare на Молдовяну.

Трансфагараш Молдовяну

Характерна щілина між Viștea Mare і Молдовяну носить назву Spintecatura Moldoveanului. Інокли тут збираються затори з людей, щоб перебратися по вузькій стежині з одної гори на іншу.

Трансфагараш Молдовяну

Вид з вершини. На вершині ми були близько 17:00. Велика кількість людей не туристичного виду наштовхнула нас на думку, що десь існує і простіший підйом (хто знає, підкажіть).

Трансфагараш Молдовяну

Як ви вже зрозуміли, “похід на Парашку” забрав дещо більше часу ніж планувалося, раза так в 2. Вийшли ми 11:10, повернулися частина 21:20, частина 22:20. Сил пішло теж не мало. Це був один з небагатьох випадків, коли я був на стільки змучений, що не міг заснути. Не допомогла навіть румунська самогонка.

Трансфагараш Молдовяну

І трохи деталей на завершення.

Як добратися до Трансфагарашського шосе?

Від найбільш ймовірної точки перетину кордону – Солотвино до Трансфагарашу 450 км. Не зважаючи на не значу як по європейських так і по українських мірках відстань їхати доведеться довго. Більшість дороги пролягає через населені пункти з обмеженням 50 і страшними корками. Адекватний автобан є лише на ділянці Себеш – Брашов (далі теж є, но нас не цікавить). Решта доведеться плестись по селах, обїжджати фіри і стояти в корках. Румунія взагалі країна корків, так довго стояли, хіба в Краківці. На ділянці Клуж – Себеш ведеться бідівництво автобану. На вскидку треба ще роки 2, щоб закінчили. От як зроблять, тоді й можна буде нормально їхати!

Цього разу кордон переходив в Солотвино і біля Виноградово. В обох випадках менше години часу. Зимою правда через бляхарів кілька годин простояв, але потім машини з укр номерами пропустили без черги.

Для проїзду по території Румунії потрібна віньєта. Можна купити на заправці, коштує 14 лей (менше 4-х євро).

Висновок. Румунія відносно дика, і тут ще багато чого цікавого. Наприклад Трансальпіна і 100500 замків. Тому як тільки побудують автобан, а його скоро побудують, сюди можна буде їздити ледь не щовихідних. Ще не раз стрічка ФБ буде завалена фоточками з Румунії!

Трансфагараш Молдовяну