Виявив цікаву закономірність, мені подобаються міста на “К”, Кампала, Кабул, тепер ще й Катманду. Після першого візиту в Непал вже писав про Катманду, типу де що дивитись/як добратись ітд. Цього разу просто пропоную перглянути кілька фотографій щоб відчути атмосферу міста.
Катманду – здоровенний скажено яскравий і кольоровий мурашник. Від шуму і хаосу не сховатись. Про те, що твориться на дорогах взагалі мовчу. Знайти тихий закуток практично не можливо. Знаю таких, що скажуть: “фу, як в тій купі сміття можна жити?”. Тим не манше, мені цей бардак і треш подобається. Я практично одразу адаптувався до місцевого ритму, і почував себе так само комфортно, як місцеві.
Як би це не банально звучало, але контрасти вражають. Тут на одній стороні вулиці може бути магазин з топовою електронікою, а на іншій, індуїсти проводять релігійні обряди біля середньовічного храму.
До недавна Непал був закритою країною. Суспільство було ізольоване від західних, та й зрештою практично будь яких інших впливів. Люди залишаються вірними старим звичаям і до тепер. Перший автомобіль тут з”явився яких 50-60 років тому.
Спочатку я думав, що велорікші – забавка для туристів, але згодом помітив, що основні їхні клієнти – непальці. Зрештою, попри значну кількість іноземців, не назвав би Катманду туристичним містом.
В Катманду просто неймовірно багато релігійних артефактів. Храми, ступи, скульптури місцевих божків і демонів, жертовні вівтарі ітд. Вони всюди, на площах, на вулицях і перехрестях. І всі вони “живі” видно, що до них ходять люди, і проводять різні незрозумілі нам релігійні ритуали.
Багато храмів заховані в щільній міській забудові. Вийти на них не так то просто. От наприклад храм Seto Machhendranath, під час свого першого візиту в Непал, я багато разів проходив повз нього, але навіть не помічав. Після землетрусу 2015-го року, будинок, що стояв перед храмом обвалився, і храм став проглядатися з головної вулиці. Раніше, щоб потрапити до нього, треба було пройти кілька вузьких партизанських проходів між домами.
Як і практично будь-яке східне місто, Катманду розбите на квартали по спеціалізації. В одному живуть наприклад гончарі, в іншому чеканщики, ще в іншому майстри по ремонту швейних машинок. Рівномірно розподілені по місту лише продуктові лавки, вуличні харчевні та перукарні.
Копилка Angry birds. Проникнення західних образів в східну культуру.
А це з точністю до навпаки, східний образ, що проник на захід. На сході свастика несе зовсім інше смислове навантаження ніж у нас.
Квартал стомалологів, true story є і таке. Головне питання, це нові щелепи чи вживані?
Пепсі і кока-кола, ще одна ознака вестернізації.
Знову ж таки, як і будь яке велике місто Азії, Катманду – суцільний базар. 99% перших поверхів зайняті під різного роду магазини і лавки.
Чи то музичний магазин, чи то майстерня по виготовленню там-тамів. З лавки підозріло несло травою.
Портери – носії всякої всячини. До середини ХХ-ст доріг в країні не було взагалі, і всі вантажі доставлялись на спинах носіїв. Перший автомобіль в Непал занесли на руках. З приходом цивілізації/механізації портери не зникли, і залишаються важливою частиною економіки до тепер.
Газо/водо провід в Катманду якщо і є,то в далеко не кращому стані. Як мінімум частина води потравпляє до будинків через цистерни автомобілів, а не по трубах.
Кладуть асфальт тут теж по особливому. Одного дня по вулиці поверх дорожньої пилюки заливають гудрон (чи щось таке смердюче і в”язке), потім кілька днів по тому ходять люди, і тільки після цього кладуть шар асфальту. Підозрюю, дороги збудовані по такій технології служать не сильно довше наших.
ЛЕП, ще один шедевр непальського інжинірінгу, що куди йде, і як воно взагалі працює не ясно мабуть нікому.
Катманду – мегаполіс з кількома містами сателітами. Патан і Бхактапур найвідоміші з них. Цього разу я відвідав і кілька менш відомих пригородів столиці.
Бунгаматі сильно постраждало після землетрусу, але активно відбудовується.
Азія була би не азія без вуличної їжі.
Власники момо-кафешки рахують денний виторг. 13 пачок купюр по 5 рупій, це десь $65. Порція момо тут коштувала 80 рупій.
Трешова вулична харчевня. Тут їсти я б не ризикнув.
А от випити масала-чаю в придорожній чайовні – запросто! Стаканчик молочного чаю зі спеціями 15-20 рупій.
Є у мене таке глибоке внутрішнє переконання, що в Катманду я ще попаду. Тому, якщо знаєте ще які цікаві й колоритні місця, поділіться будь-ласка.