Нагірний Карабах. Нагірно-Карабахська Республіка.

Шуши. Нагірний Карабах.

З полів забрали майже всі остови підбитої бронетехніки. Знешкодили майже всі міни. Зашпаклювали майже всі дірки від куль і осколків на стінах будинків. Офіційно війна між Вірменією та Азербайджаном ще триває, хоча активні бойові дії закінчились понад 20 років тому, але їх відголоски даються в знаки дотепер.

Специфічні порядки. Багато військових. “Зони Безпеки”. Обмеження на пересування іноземців, обов”язкова реєстрація ітд. Згрубша обмеженнь не так багато, і вони не сильно псують перебування в Нагірно Карабахській Республіці (далі НКР), але про них варто знати.

Шуши. Нагірний Карабах.

Віза / Реєстрація

Щоб потрапити в Нагірний Карабах, іноземцям потрібна віза, можна зробити в посольстві в Єревані, або безпосередньо в Степанакерті, вартість $25. Для громадян країн СНГ замість візи видають безкоштовну реєстрацію.

Простіше всього зробити реєстрацію по приїзді в МИД-і (министерство иностранних дел) в Степанакерті (НКР,  г. Степанакерт, ул. Азатамартикнери , 28. Тел. (+37447) 94 14 18  [email protected]). При отриманні вас попросять вказати місця які плануєте відвідати. Варіант “впишіть все шо можна” не проходить, тому підготуйте список того, що хочете побачити заздалегідь.

Нехтувати реєстрацією не варто (хоча можливо), можуть попросити пред”явити при перевірці документів.

Шуши. Нагірний Карабах.

Зона безпеки НКР

Крім території Нагірно Карарабахської Автономної Області в границях 1991 року під контролем вірмен знаходиться також декілька районів Азербайджану. Згідно з місцевою термінологією: “Зона безпеки НКР”.

Більшість території зони безпеки це земля між НКАО та Вірменією, НКОА та Іраном, і частина між НКАО та Азербайджаном. Території майже не заселені, за площею навіть дещо більше ніж НКАО, іноземців туди стараються не пускати.

Власне в реєстрації чітко прописано: “дозволено пересування тільки внутрішніми дорогами НКР”. Мається на увазі тільки по території НКАО в границях 1991 року,  і не дозволяється знаходитись в “Зоні безпеки”.

Зони Безпеки НКР

Пояс безпеки позначений жовтим. Оранжевий – НКАО в границях до 1991 року. Заштриховані ділянки – території, що контролюються армією Азербайджану.

Кажуть, акредитація журналіста дає можливість уникнути обмежень на пересування. Робиться в МИД. Особисто не пробував. Теоретично для отримання мало би бути достатньо самопального посвідчення журналіста, і пафосного листа про мету поїздки. Можливо варто списатись наперед. Контакти МИД можна знайти на сайті nkr.am.

Шуши. Нагірний Карабах.

Безпека

Навряд чи ви наступите на міну, вас візьмуть в полон, чи нарветесь на кулю снайпера. Хіба якщо самі дуже захочете і прикладете до цього зусиль.

Кажуть, в горах водяться гадюки в великій кількості. Також по ночах в пустинних місцях виють якісь звірі, місцеві кажуть, що то шакали, і на людей вони нападають рідко. ХЗ що з того вимисел, а що ні.

Шуши. Нагірний Карабах.

Рівень злочинності вкрай низький, на порядок нижчий ніж у Вірменії. Класичний випадок: нас покликали в гості в придорожню хату, коли ми стопили на трасі. Наплічники просто кинули на узбіччі без нагляду. Проїжжали машини, проходили люди, деякі навіть зупинялись, але речей ніхто не рухав.

Шуши. Нагірний Карабах.

Попадання

Існують автобуси з Єревану до Степанакерту. Я обидва рази добирався автостопом.

Location_Nagorno-Karabakh2

Свій погляд на історію та еволюція карти

Вірмени бачать історію по своєму. Території що не належить НКР в границях 91-го року (“Зони безпеки”), називаються: “визволеними територіями”. В принципі дивуватись тут особо нема чому.

Цікавий інший факт. Під час моїх перших відвідин НКР у 2008 році, на картах малювали окремо НКР в границях 91-го року, окремо “Зони безпеки”, окремо територію НКР зайняту азербайджанцями (є там пару сіл на заході). В 2011 розмежування між “зонами безпеки” та НКР зникло, “зон безпеки” вже не було, все була одна НКР (тим не менше обмеження на пересування внутрішніми дорогами НКР залишилось). Словом “зони безпеки” присвоїли собі остаточно.

Одного разу, мене мало не силою затягнули в офіс туристичної інформації в місті Шуша. Дізнавшись що я зі Львова, одна з працівниць сказала: “а, так етаж нацианалісти, там гдє русскіх прітєсняют”. Ну от чиє б кричало, чиє мовчало. Присвоїли, чи то звільнили кусок Азербайджану (мається а увазі “знони безпеки”). І еті люді абвіняют мєня в фашизмє?…

Що дивитись

Степанакерт Нагорний Карабах

Степанакерт

За розмірами як великий райцентр, Стрий, Коломия чи щось в тому роді, за атмосферою здебільшого також. Місто відбудували досить швидко. За гроші діаспори. У Вірменії взагалі дуже багато що робиться за гроші діаспори. Наприклад квартири родичам загиблих, або освіта для дітей загиблих ітд.

Степанакерт Нагорний Карабах

Якщо в Степанакерті зустрінете людину, яка говорить по російськи без акценту, це бакинець (підозрюю, що бакинські вірмени погано знають вірменську). Тут багато вихідців з Баку (не знаю чи правильно називати їх біженцями). Більшість з них люди освічені, і в колишньому житті, до війни, досить впливові. Вірмени “тримали” Баку, було таке. Втекли під час вірменських погромів в Баку, зайняли квартири азерів, що в свою чергу втекли під час азербайджанських погромів тут, такий от обмін. Якщо перед Вірменією ви були в Азербайджані, обов”язково розкажіть їм про Баку, покажіть фотографії міста на камері, побачите, вони будуть дуже з того раді.

Є в Степанакерті декілька музеїв. Два з них, знаходяться поряд, і мають схожу експозицію. Розповідають про загиблих/полонених/безвісті пропавших. Один називається ”Музей павших азтамартіків НКР”, другий не пам”ятаю. Обидва створені солдатськими матерями. В одному пані екскурсовод підведе вас до фотографії, і скаже, це мій син, він загинув тоді-то, а от його шлюбний костюм і біле плаття молодої, вони так і не встигли одружитись. В іншому друга пані вкаже на іншу фотографію, зі словами, це мій син, його скількись там років тримали у азербайджанському полоні, і я вірю що він ще живий. Одним словом пробирає. Обидва музеї безкоштовні.

Степанакерт Нагорний Карабах

Музей безвісті пропавших.

Папік і Тапік. Степанакерт Нагорний Карабах

Класика жанру, монумент “ми і наші гори”, в народі “папік і тапік” (дідусь і бабуся). Знаходиться на в”їзді в Степанакерт. Своєрідний символ  НКР, його зображення тулять всюди де тільки можна.

Шуши. Нагірний Карабах.

Шуша (Шуши)

До війни (і під час війни також) тут жили в основному азербайджанці. Гроші діаспори туди ще не встигли пробратися в повній мірі. Ще не все відбудовано як в зразково показовому Степанакерті. Коли був там перший раз, значна частина будинків була пуста, подекуди обгоріла зі слідами снарядів. Зараз все активно відбудовується. По місту то тут, то там чути звуки роботи будівельної техніки.

Шуши. Нагірний Карабах.

Мені здавалось, що пусті будинки безхозні, займай що хочеш. А виявилось, кожна квартира закріплена за власником вже багато років. Кажуть житло розподілили ще в середині 90-х.

Шуши. Нагірний Карабах.

Як на мене, місто дуже атмосферне і справжнє. Але скоро його відремонтують, і воно перетвориться в черговий райцентр, так, що не прогавте.

Нагорний Карабах

Ваган. Порядка 40 років. Таксист. Живе в трьохкімнатній квартирі напів зруйнованого (чи напів відбудованого) будинку м. Шуши в Нагорно Карабахської республіки. В двох кімнатах живе він з сімєю, в третій кімнаті – кури

Шуши. Нагірний Карабах.

Старе кладовище біля Шуши.

Агдам

Азербайджанська Хіросіма, місто яке на картах вже НЕ позначають. Формально це не НКР (в границях НКАО 91-го року), а “зона безпеки”. Місто зазнало серйозних руйнувань під час війни. Після закінчення бойових дій, через близькість до лінії фронту його не заселяли. А через декілька років почали розбирати на будматеріали. Брали все, навіть труби з-під землі вирізали. Один з моїх карабахських хостів казав, що з Агдаму декілька років жив весь Карабах. Хз на скільки це правда, але розібрали майже все. На даний момент декілька людей все ще щось там копають, але масштаби вже не ті.

Формально, через близькість до лінії фронту, Агдам заборонений для відвідування іноземцями. Але за тим особо пильно ніхто не дивиться. Туди можна потрапити локальним транспортом. Вдасться проскочити не поміченим, добре, ні теж нічого страшного, завернуть, та й по всьому.

По можливості краще знайти таксиста, який погодиться вас туди відвезти ($20-30 раундтріп). Вірменія, тобто НКР, все ж таки східна країна, тут значну роль відіграють людський фактор і знайомства. Таксист скоріш за все знатиме всіх військових і міліціонерів на постах, і вас пропустять без перешкод. Можливо з якимись обмеженнями, але пропустять.

Я напрриклад потрапив туди без проблем, в машині хоста. Навіть не пам”ятаю, чи в мене хоча б раз глянули документи. В місцях де не було військових постів виходив з машини, ходив по місту ітд.

Шуши. Нагірний Карабах.

Аскеран

Фортеця. По суті пару кусків стіни.

Монастирі та церкви.

Куди без того. Вірменська культура все таки. Найбільш відомі монастир Ганзасар і Дадіванк.

Ганзасар. Нагірни Карабахська Республіка

Ганзасар.

Ганзасар. Нагірни Карабахська Республіка

Ганзасар. Стіна зі старх азербайджанських номерів. Як вони туди попали, з машин вірмен що втікали з Баку, чи з машин відібраних в карабахських азербайджанців, ніхтоне знає.

Не знаю, чи коректно розглядати НКР в контексті Вірменії, чи потрібно розглядати окремо. В будь якому випадку відвідини Вірменії можна вважати не повними, якщо ви не побували в НКР.  Доречі, слово “карабах” в перекладі означає: “чорний сад”. А вірменська назва регіону – Арцах.

Сподобався пост, поділись з друзями:

One thought on “Нагірний Карабах. Нагірно-Карабахська Республіка.

  1. Pingback: Вірменія і Нагорний Карабах. фото.

Leave a Reply