День 07. Всеще Владикавказ

На ранок вирушили далі. Добрались до пограничного поста. Тут нас чекала новина. Вчора ввечері Росія перекрила кордон з Грузією. На таможні ступор, купа народу зі злющими мордами носиться туда-сюда, кричать на погранців шось типу “та я вас всіх …”, типу ті солдати  винні ???

Ми вирішили не пхатись до того шабашу. Натомість сіли збоку і втикали на то все. Через деякий час Марта пішла знайомитись з мєнтами на сусідній блокпост, я тим часом візуально досліджував місцевість. Класно так, всі бігають нервуються, прямо як після попередження про падіння атомної бомби на ваше місто, а ти сидиш собі спокійно не витрачаєш енергії намарно, всеодно нічого не зміниш. Поки я отак сидів філософствував, над верхівками дерев промчалась колона вертольотів. 4 Мі-8 поперло в сторону кордону, їх прикривало 2 Мі-24, всі летіли з бойовою загрузкою на зовнішньому підвісі. Стало якось не по собі. Згадав шо не в себе вдома, не на пасовиську в Львівській обасті.

На відміну від мене, Марта займалась корисними речима, дізнавалась у ГАІ-шників про становище в регіоні, та про подальші варіанти маршрутів. Хоча з її здатністю запам”ятовувати географічні назви, то було зайве. Невдовзі мєнти позвали мене. Далі стандартні питання, хто, звідки, чого дома не сидиться. Взяли паспорт, повтикали на фотографію. Я вирішив дослідити блокпост. Все ніби як завжди,Звичайне двоповерхове КП, в нас таких теж багато, але близька присутність гарячих точок дається чути. Бліндажі, мішки з піском, заржавілі каски. За свою цікавість поплатився обшуком напоясної сумки-ксивника. Неабияку цікавість та захоплення з боку міліціонерів викликав останній винахід людства, чудо техніки рожевий маркер. Видать там такого нема, мабуть рожеві маркери були “запрєщєни законом Расійскай Фєдєрациї”. Побачивши серед документів образок, мєнти виголосили: “ти бєзврєдєн” і припинила мене шманати.

Далі проявилась дивна властивість російських міліціонерів щодо накормлення мандрівників. Спочатку нам вручили буханку хліба, через деякий час принесли печиво і кекс (ми його потім три дні їли), далі з інтервалом в 10 хвилин приносили ще сир, пиріг, цукерки, горілку, мінеральну воду (запити), салат (закусити). Процес продовжувався. ГАІ-шникам важко було зрозуміти, шо ми (тобто я, бо Марта вже не їла) зараз втрісну, і взагалі ті продукти швидше зіпсуються ніж ми до них доберемось.

Далі нам повідали велику таємницю. На пості поламався комп”ютер (там навідь таке було) і система контролю глючить. Я запропонував свою допомогу. Кул-хакер з мене не ахті який, але хто знає може якраз вийде. Отож мене провели в святу-святих на командний пункт… КП всупереч очікуванням являв собою звичайну кімнату з телефоном і компом. Після короткого ознайомлення з ситуацією, розпочав логічний аналіз проблеми. Тобто намагався зрозуміти чого ж вони все-таки хочуть. Вияснивши шо до чого приступив до виконання. Шляхом таємничих, незрозумілих пересічному мєнту маніпуляцій переставив розширення монітора з 640*480 на 800*600. Далі мене попросили пояснити шо ж я таке зробив і яким чином. Довелося прочитати лекцію на тему: “Фундаментальні поняття інформатики. Сутність і призначення мишки. Використання її при роботі на ПК” Мєнт був трохи тупуватий, зато старанно все конспектував. Добре шо він не зажадав поясненнь на тему Windows. Після того мєнти мене реально зауважали.

Шоб дурно не сидіти, ми вирішили з”їздити до Владикавказа, подивитись на місто. ГАІ-шники намалювали нам “план-конспєкт города”, і ми вирушили.

Першим ділом знайшли інтернет. Він собака дорогий. На двох з Мартою насиділи троха більше як на 100 рублів. На наші гроші 10грн\год. До того ж тарифікація там мало не посекундна. Далі пішли гуляти містом. Через центр Владіка, як ми його називали, текла річка Терек. На набережній було досить гарно, парк, скульптури лавочки. Сама річка була троха каналізаційного кольору, і течія там така була, шо підходити страшно, кажуть то через дощі. Вертаючись назад побачили цікавий меморіальний комплекс, присвячений мабуть всім видатним подіям одночасно. Там був памятник, шо показував, як Катерина ІІ дарувала мужикам, одягненим в місцеві костюми, якийсь сувій, видать важлива писулька. Я так думаю, то вона дозволила їм жити на їхніж же землях. в самому центрі було шось типу римської колони Траяна, але на тему “вєлікай атєчєствєннай”. По периметру, на стіні була “історія мєсних зємєль в картінках”, для тих, хто не вміє читати.

Через декілька днів в місті планувався день святого Георгія. Одне з найбільших свят. Шо й не дивно, бо Георгія тут шанували всі, і мусульмани, і християни. Тож  все кругом блищало.

Більше тут:
00. Вступ
01. Лет”с зе паті старт
02. Май діар Юкрейн

03. Велкам ту Раша
04. Автостопом по Кубані

05. На горизонті Кавказ
07. Владикавказ енд окрєсності

08. Всеще Владикавказ

09. Велкам ту Південна Осетія
10. Всеще Південна Осетія

11. Нарешті Грузія
12. Горі
13. Тбілісі
14. Фото з поїздки 2006 року

Leave a Reply