12. Горі

Сходу на нас посипались особливості грузинської “екзотики”. Знайшли якусь двосантиметрову птаху-муху . Марта вирішила шо то колібрі (???). Ще виявилось, шо на відміну від Росії, в Грузії по російськи розмовляють не всі.

На попутній Газелі добрались до міста Горі відомого своїм замком, а ще тим що тут народився Сталін. Як виявилось тут є його музей. Ми не могли такого пропустити. Скориставшись дорожньою грамотою в музей потрапили нахаляву. Там було купа картин, шо зображали Вождя на різних стадіях розвитку. Як то: “Юний Іосіф спостерігає за краєвидами з горба”, чи “Вже не такий юний Іосіф проводить агітаційну роботу серед однокласників” і.т.д. Ше було купа іменних подарунків типу: “Лом і отвьортка от благодарних рабочіх Норільського тракторного завода” чи “Орден Монгольської Республіки – за построєніє комунізма”. Також серед експонатів музею знайшовся купейний вагон (!) і хата в якій родився Сталін в натуральну величину. В якомусь залі до нас причепився веселий гід, з маніакальним блиском в очах, як в скаженої білки з “Льодовикового періоду”. Гід був культурно відшитий, нам було не до сприймання філософських дум. Скоро нам то надоїло, ми лишили речі в музеї і пішли оглядати замок. Фортеця та була на горі,як наш “високий замок”. Від неї залишились самі стіни, якшо там взагалі ше шось було. Шо б там не залишилось, але виглядало воно красиво, тим більше шо можна було спокійно полазити по тому всьому і подивитись на місто зверху.

Після оглядин міста влаштували собі бенкет з залишків осетинських пирогів і рушили на вихід. Від Горі до шоссе було кілометра три. Водій, що підвозив нас далі, був доволі дивним. Всім своїм єством виказував незадоволення з нашої присутності. Таке враження ніби ми залізли в машину, погрожуючи йому пістолетом, і він везе нас з примусу. Питання, чого ж він взагалі нам зупинився. Таким макаром добрались до траси на Тбілісі.

Трохи про грузинські дороги. Через всю країну зі сходу на захід тягнеться одна головна траса. Вона проходить через Батумі, Кутаісі, Хашурі, Тбілісі, далі йде в сторону Азербайджану. При наявності бажання, по ній всю країну можна перетнути за один день. Також є дороги від інших великих міст до головної траси. що вливаються в основну майже під прямим кутом. Їхня якість на порядок гірша, але їхати можна. А ще є дороги що йдуть паралельно до головної траси: машин нема, замість асфальту саме каміння. Я б то і дорогами не назвав, хто їх тільки на карті позначив. Словом, якшо хочете зекономити час і зрізати, думайте! Не завжди вийде швидше.

Тож ми стояли на головній “транспортній артерії” країни, і невдовзі зловили чергову “Газель” прямо на Тбілісі. Спостерігаючи пейзажі за вікном виявив велику кількість АЗС самих різних видів, від супер хайтекових до самих допотопних, яких доречі більшість. Одні тільки будують, інші вже встигли розвалитись, деякі закинуті недобудованими. Де вже тих заправок тільки не було, навіть по селах на брамах було написано А93, А95 DIESEL.

Більше тут:
00. Вступ
01. Лет”с зе паті старт
02. Май діар Юкрейн

03. Велкам ту Раша
04. Автостопом по Кубані

05. На горизонті Кавказ
07. Владикавказ енд окрєсності

08. Всеще Владикавказ

09. Велкам ту Південна Осетія
10. Всеще Південна Осетія

11. Нарешті Грузія
12. Горі
13. Тбілісі
14. Фото з поїздки 2006 року

4 thoughts on “12. Горі

  1. admin Post author

    і то правда.

    доречі в туреччині є досить не банальні місця. не зіпсовані туристами. планую туди податись восени.

Leave a Reply