Непальський тревелог. День 18-19. Перевал Чо Ла

монастир Тенгбоче

Епіграф: “Умные израильские альпинисты обошли Еверест”.

Була в мене ідея, перейти через перевал Чо Ла (5450), між Гокіо і ЕВС. В принципі нічого надзвичайного там не мало бути. Так трохи скелі, трохи лід. Згідно з відгуками, можна пройти без альп спорядження. Та й акліматизація на той момент була вже достатньою, щоб йти вище. Єдиний нюанс, я не хотів іти один. Трекінг – трекінгом, а лід і скелі, то вже серйозно.

Думав впасти на хвіст котрійсь з груп, накрайняк взяти в Гокіо портера, до наступного села за перевалом.

Пройшовся вечеорм по гестах Гокіо в надії знайти групу що завтра йде на перевал. Всі йшли в протилежний бік. Запитався за портера. Всі портери пішли на базар в Намче.

Ну що ж, нє то нє, піду один.

перевал Чо Ла

Вранці наступного дня досить легко перейшов через льодовик під Гокіо. Добрався до села де починається підйом. В годині 10-й вже був на точці звідки було видно перевал. Досить добре проглядався льодовик, навіть було видно стежку на ньому. По моїх оцінках в 12-й мав би бути на верху.

Вирушив. Досить скоро стежка завела мене в сипуху. За сипухою кам”яні поля, потім лід. GPS показував, що я збився з дороги і віддаляюсь від перевалу. Пішов прямою наводкою по азимуту, ще більше віддаляюсь… Шо за хрєнь?! Години через півтори бродіння між камінням мене осінило, йду не на той перевал! В радіусі видимості було 2 перевали, і я обрав не той. Коли вийшов на потрібний підйом було вже 12:00. Треба було набрати метрів 300. На той час я вже був добре вимотаний, вирішив, як не вийду до 13:30, розвернусь назад.

Почав підйом. Каміння, сніжник, далі практично вертикальна сипуха. Мало того, що стежки як такої не видно, то ще й порода не тримається, ноги весь час їдуть в низ. Почала даватися в знаки втома, кілька раз послизався, добре що не падав, бо летіти було куди. На горизонті замаячили думки, що повернутися не така вже й погана ідея. Але я вперто валив вверх.

Десь через пів години підйому, моє тіло само по собі, без команди зверху, розвернулося на спуск. Я, смислє мозок, не пручався.

Як потім виявилось, то було вірне рішення. Спуск з протилежного краю перевалу теж був не простим, були всі шанси не спуститись.

По дорозі до села, обдумував варіанти. Ще раз шукати групу, або портера, або піти в обхід. Прийшовши в гест, зрозумів, що ні на який перевал завтра я вже не йду.

В гесті розговорився з китайцем, той все переконував, що я просто зобов”язаний пройти перевал. “Ти молодий, ти сильний, ти зможеш пройти сам, бла-бла-бла…” Мені так і не вдалось йому пояснити, що проблема не в тому, щоб виперти свій рюкзак на верх без портера, а в тому, що коли йдеш сам по не знайомій місцевості, ти толком не знаєш куди йти, і не можеш оцінити на скільки безпечна та чи інша ділянка маршруту.

Через кілька годин, в гест прийшов англієць з аналогічною пригодою, зблудив, потім розвернувся з підйому назад. Добре хоч не я один такий. Англієць теж рішив добиратися до ЕВС в обхід.

перевал Чо Ла

Наступного ранку рушив донизу.

перевал Чо Ла

Спускався по протилежній стороні ущелини. Туристів там майже не буває. За день жодного не зустрів. Зато села справжні, не самі лоджі для трекерів.

перевал Чо Ла  перевал Чо Ла перевал Чо Ла

перевал Чо Ла

перевал Чо Ла

перевал Чо Ла

перевал Чо Ла

перевал Чо Ла

Село Доле, зупинявся тут тиждень тому.

перевал Чо Ла

Дорога практично рівна. Ну як рівна, по місцевих мірках. Йдеш по не великому підйому/спуску, Тут раптом бах, невідомо звідки відріг скали і практично вертикальні сходи вверх метрів на 50-100. І так весь день. Ну от за що мені таке щастя.

перевал Чо Ла

Практично весь той шлях, який йшов в гору 3 дні, подолав за 4 години. Добрався до розвилки маршрутів Гокіо – ЕВС, далі пішов в сторону Евересту.

перевал Чо Ла

Вид в сторону Намче.

Ама Даблам фото

За роздоріжжям відкрився шикарний вид на Ама Даблам.

перевал Чо Ла

Видно як з висотою міняється рослинність.

монастир Тенгбоче

Монастир Тенгбоче, доберусь до нього за кілька днів.

Сезон вже закінчується. Все більше тих, хто йде вниз, а не в гору. В свому гесті був єдиним відвідувачем.

Багато власників гестів мають відношення до альпнізму. На стінах часто можна побачити сертифікати про сходження. Власник мого гесту мав 12(!!!) сертифікатів про сходження на Еверест, і ще багато на інші вершини.

Пангбоче

Монастир в Пангбоче. Вид з вікна.

Пангбоче

 

Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: http://blog.gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/    

Leave a Reply